Могут ли криптовалюты заменить деньги центральных банков?

Дискусія про переваги/недоліки приватних грошей є давньою. Класики економічної думки ламали в цій дискусії списи в запеклих битвах. 

Якщо взяти до уваги минулий досвід використання суспільством приватних грошей та провести аналогії з сучасними криптовалютами, можна зробити окремі припущення про майбутнє останніх.

У США з кінця 17 сторіччя і до громадянської війни у 1860-х роках більшість паперових грошей були приватними. 

Для прикладу, в середині 1830-х років лише 17 із понад 100 млн дол. паперових грошей, які використовувала американська економіка, були випущені в обіг Другим банком Сполучених Штатів, який на це уповноважив уряд. 

Інші гроші були випущені комерційними установами (з державною або приватною власністю). Паралельно в обігу перебували квазі-гроші, випущені муніципалітетами, великими компаніями й просто приватними підприємцями. 

Враховуючи, що більшість американців здебільшого не мали рахунків у банках, саме готівка була основним засобом розрахунку.

Така система мала лише одну перевагу – забезпечувала конкуренцію між грошима різних емітентів. А це поштовх до приватної ініціативи та розвитку ринку. Однак недоліки, з якими стикалося американське суспільство, були виразними.

Нестабільна вартість грошей

Теоретично кожен долар мав дорівнювати вартості долара, викарбуваного з дорогоцінного металу. Але на практиці вартість грошей різних емітентів відрізнялася залежно від довіри до них. 

Така довіра це річ непостійна: банки іноді відмовлялись обмінювати гроші на монети (що зобов’язані були робити), банкрутували через ризикову діяльність, певною мірою й шахрайство. 

Поширення чуток також могло легко знецінити гроші. Як наслідок, зростаюча американська економіка страждала від дефіциту надійної валюти. 

Здавалося б, як гроші можуть бути в дефіциті, якщо право їх друкувати має приватний сектор? Є попит – буде й пропозиція. 

Проте це було не так: пропозиції було більше, ніж достатньо, утім не вистачало саме якісних грошей. Сам по собі випуск грошей в обіг у значних кількостях цю потребу не задовольнить. 

Довіра – ось що має значення! В окремі періоди довіра до грошей падала настільки, що неможливість розрахунків призводила до закриття бізнесу й зростання безробіття.

Конфлікт інтересів

Є комерційна логіка: банк повинен видавати більше кредитів, бажано під вищі відсотки. Це вимагає схильності до ризику. Кожен кредит – це по суті новостворені гроші, які випускаються в обіг. 

Якщо немає регулятора, який певною мірою це обмежує, тим легше для банку. Але лише до певного часу, поки гроші не знеціняться і банк не збанкрутує. 

Є логіка забезпечення стабільності грошей їх потрібно випускати в обіг так, щоб вони швидко не знецінювалися. Це вимагає консерватизму. 

Консерватизм – це риса центробанків, а не бізнесу. Якщо середовище конкурентне і конкурувати треба одразу за двома конфліктними напрямами, то досягти успіху – надскладна задача.

Незручність та відсутність уніфікації

У повсякденному житті американці стикалися з необхідністю постійно відстежувати вартість різних грошей та стан їх емітентів. У більшості розрахунків була сторона, яка виграла, і сторона, яка програла, отримавши за товари, роботу, послуги менші за вартістю гроші, ніж було обумовлено. 

Тих, хто вигравав, за кількістю було небагато. Це ділки, які розбирались у тонкощах грошового ринку, заробляючи на різниці між номінальною та ринковою вартістю грошей. 

Приміром, чим далі гроші потрапляли від місцевості, де їх випустили, тим дешевшими, зазвичай, вони ставали. 

Цим користувалися так звані “саквояжники” – люди, які викуповували гроші за ціною, нижчою за номінальну, та в саквояжах перевозили їх на великі відстані до банку-емітента, щоб обміняти на дорогоцінні монети 1 до 1. 

Але тих, хто програвав, за кількістю було більше. Приміром, робітнику платили за роботу обумовлену суму грошей за номіналом, проте фактично ці гроші коштували менше. 

Підприємці під час постачання товарів до інших міст могли отримати оплату в грошах локального банку, які в його рідному місті не мали довіри, відповідно були маловартісними. 

Громадськість вимагала змін. Іноді досить виразно: громлячи банківські відділення або надписуючи на банкнотах прокляття на адресу банкірів.

Напевно, цей недолік був вирішальним у переході від приватних грошей до уніфікованої державної системи. Але це не можна вважати бажанням жадібних до влади політиків. Зважаючи на виклики громадянської війни, в обігу з’явилося багато грошей, емітованих саме державою. 

Вартість “державних” грошей США також знецінювалася під час боргового фінансування воєнних витрат. 

Проте громадськість підтримала нову систему з використанням “державного” долара США, бо вона забезпечила зручність та хоча б відносну стабільність (1 долар дорівнює 1 долару). 

Зокрема, для того, щоб прийняти в оплату долар, не треба було скрупульозно вивчати, хто його випустив і яка його ціна саме зараз. 

Клієнт любить, коли постачальник товару – у цьому випадку грошей як засобу розрахунків – не напружує його зайвою роботою. Цю потребу й задовольнила держава.

Криптовалюти (або “віртуальні активи” в термінах законодавства, що зараз розробляється в Україні) – це нова реальність у фінансовому світі, який розвивається вражаючими темпами. 

Для обслуговування розрахунків віртуального світу необхідні нові технологічніші гроші. Криптовалюти як засіб оплати створюватимуть все більшу конкуренцію звичним для людства електронним (мобільним, картковим тощо) розрахункам. 

Не говорячи вже про готівку, яка непридатна для потреб цифрової економіки. Є попит – є й пропозиція. Проте всім відомий біткоїн як засіб розрахунку незручний, адже ціна його піддається значним коливанням. 

Випадки розрахунку ним – швидше спосіб привернути увагу потенційних користувачів до можливостей криптовалют. Для того, щоб виконувати функції грошей, актив повинен мати більш-менш стабільну вартість. 

Ці функції здатні виконувати стейблкоїни – криптовалюти, які випускають приватні емітенти, але ціна яких прив’язана до активів реального світу, наприклад, до долара США. 

Вартість стейблкоїнів з прив’язкою до долара США в серпні 2021 року оновила максимум – 100 млрд дол. США, піднявшись із 30 млрд дол. на початку року.

Більшість трансакцій з криптовалютами на торговельних майданчиках відбувається саме з використанням стейблкоїнів. Причин декілька. По-перше, зручність залишати активи в “віртуальному світі”, а не виводити їх в “реальний”. 

По-друге, за “реальниим” світом грошей наглядають регулятори: центральний банк, податкова, фінансовий моніторинг тощо. Віртуальний світ такого регулювання переважно позбавлений, принаймні сьогодні.

Ринок стейблкоїнів розвивається. Проте короткий досвід існування стейблкоїнів як нового формату приватних грошей виявив і недоліки. І тут є наочними аналогії з існуванням системи приватних грошей у США у 18-19 ст.

Сумнівний механізм забезпечення стабільної вартості 

Стейблкоїни за визначенням мають бути стабільними відносно одиниці активу/вартості пулу активів із реального світу. 

Надійно забезпечити таку стабільність може існування певного забезпечення або резервів. Але на практиці це відбувається як і з забезпеченням банками США дорогоцінними монетами у 18 сторіччі. 

Емітенти стейблкоїнів наразі не регулюються. У якій кількості та якої якості активи перебувають в забезпечені – залежить від бажання і доброї волі емітента. 

Приміром, тезер (tether) – найбільший за обсягом стейблкоїн (більше 65 млн дол. США) – потрапив у поле зору генеральної прокуратури штату Нью-Йорк. 

За її висновками, “розслідування виявило, що, починаючи не пізніше середини 2017 року, тезер не мав доступу до банківського обслуговування в будь-якій точці світу, тому протягом певних періодів часу не мав резервів для підтримки прив’язки кожного тезера в обігу до одного долара, всупереч його заявам”. 

Компанія Tether пізніше відкрила рахунки в банках і намагалася довести ознаки наявності забезпечення, проте незалежного та надійного підтвердження цьому немає досі. Якщо навіть таке забезпечення є, то воно може складатися з високоризикових і низьколіквідних активів.

Конфлікт інтересів

Зазначена нестабільність вартості логічно випливає з іншої проблеми – конфлікту інтересів. Генеральна прокуратура Нью-Йорку відзначала у своєму звіті “значний потенціал конфлікту між інтересами платформ торгівлі віртуальною валютою, інсайдерів та емітентів”. 

Це, як і у випадку американських банків 18 сторіччя, цілком логічно. Підприємець повинен максимізувати свою дохідність. Вища дохідність – вищі ризики. Якщо одночасно він емітент валюти – ці ризики несе не він, а ті, хто цю валюту використовує/утримує. Це явний конфлікт інтересів діяльності.

Відсутність уніфікації

Наразі більшість стейблкоїнів є нішевими продуктами, які обслуговують торгівлю на майданчиках з торгівлі криптоактивами. Проте попит на технологічніші гроші зростатиме для потреб зростаючої цифрової економіки: для оплати в е-комерції, здійснення мікроплатежів, використання в смарт-контрактах та в інтернеті речей (ІоТ). 

Це потребуватиме масштабування й на ті верстви населення, які не матимуть особливого бажання заглиблюватися в нюанси забезпечення стабільності вартості та стійкості емітентів приватних грошей.

Водночас стейблкоїни поступово втрачатимуть свою перевагу через відсутність належного регулювання та дотримання вимог фінмоніторингу. Все більше держав і регуляторів замислюється над необхідністю регулювання криптовалют, а особливо – стейблкоїнів. 

Стурбованість із цього приводу вже висловлював Президент Федерального резервного банку Бостона Ерік Розенгрен: “… майбутню кризу можна легко спровокувати, оскільки вони (стейблкоїни) стають все більш важливим сектором фінансового ринку, якщо ми не почнемо їх регулювати, щоб бути переконаними, що насправді є набагато більша стабільність у тому, що продається […] для широкого загалу, ніж “стабільна” монета (стейблкоїн)”. 

Також малоймовірно, що країни поступатимуться своїм монетарним суверенітетом, дозволяючи приватним цифровим грошам витісняти з економіки власні валюти. Втім, як і цифровим грошам інших держав.

Вирішити наведені вище проблеми і одночасно задовольнити зростаючий попит цифрової економіки в засобах розрахунку, може випуск цифрової валюти центральними банками CBDC. 

CBDC може бути однією з форм грошей – цифровим відображенням валюти, а отже не зазнавати коливань у вартості. У емітента CBDC немає конфлікту інтересів щодо необхідності максимізації прибутку та підтримки стабільності грошей. 

Це, зокрема, визначено в законодавствах більшості країн, зокрема і в законодавстві України: “Одержання прибутку не є метою діяльності Національного банку”. Також центральні банки можуть у перспективі узгодити між собою, як мають діяти розрахунки в їх цифрових валютах на глобальному рівні. 

Наразі багато центральних банків вивчають можливість випуску CBDC. НБУ також серед них. Проте відкритих питань щодо CBDC, їх дизайну, функціоналу, міжнародного обміну залишається ще багато, тому дослідження тривають.