Европейский зеленый курс и Украина: мы за столом или в меню?

Алексей Рябчин Советник вице-премьера по вопросам европейской и евроатлантической интеграции, советник министра защиты окружающей среды и природных ресурсовЗа несколько лет наличие взвешенной экологической и климатической программы у стран-соседей будет таким же требованием со стороны Евросоюза, как сегодня антикоррупционная политика или эффективная система правосудия Історія веде тих, хто йде і тягне тих, хто пручається. Про Європейський зелений курс, European Green Deal, високопосадовці Євросоюзу вперше заговорили наприкінці 2019 року коли, як Європейську комісію очолила Урсула фон дер Ляєн. Так у ЄС задовольнили суспільний запит, особливо молоді, на протидію глобальній зміні клімату.Мета Зеленого курсу суперамбітна: забезпечити економічне зростання країн-членів ЄС та до 2050 року відмовитися від споживання нафти, газу та вугілля. Так звана кліматична нейтральність вимагатиме як інноваційних технологічних рішень, так і збільшення площі лісів та природних парків, щоб поглинати викиди СО2 в атмосферу.Назва European Green Deal співзвучна з Новим курсом (New Deal) Рузвельта, і теж означає зміну усталених шаблонів. До речі, в США є схожа ініціатива New Green Deal, яка може стати реальністю у разі зміні діючої адміністрації.Отже, Європейський зелений курс — це політична концепція, яка поступово оформлюється в стратегії, плани та законодавчі ініціативи, які щоразу більше впливатимуть на внутрішню і зовнішню політику ЄС. За кілька років наявність зваженої екологічної та кліматичної програми у країн-сусідів буде такою ж вимогою з боку Євросоюзу, як сьогодні антикорупційна політика або ефективна система правосуддя.Завдання, яке стоїть перед українським урядом вже зараз — визначитись з місцем для України в цій новій парадигмі. Тому наша участь в Європейському зеленому курсі теж стала однією з тем 22 Саміту Україна-ЄС, що відбувся у Брюсселі 6 жовтня.Дещо про хибні уявленняМи часто сприймаємо захист довкілля, як щось окреме від «звичного життя». Мовляв, в країні війна, коронавірус, тарифи, зарплати-пенсії, ВВП і десь після цього — екологічна проблематика. Багато в чому це — результат тривалого спотворення «зеленої» теми в українській політиці. Якщо в Євросоюзі екологічна складова передвиборчих програм давно стала конкретним переліком дій, які обіцяють зробити (і роблять) політики, то в Україні це зазвичай загальні обіцянки типу «дбати про довкілля і побудувати сміттєпереробний завод».Громадяни досі сигналізують політикам, що захистом довкілля можна зайнятися потім, бо українцям поки «не горить». Насправді — «горить». Пилові бурі, лісові пожежі, посуха — все це події 2020 року в Україні і явні ознаки, що кліматичні зміни дісталися і до нас.Тож Європейський зелений курс — довгострокова ціль, на основі якої будуть виникати нові міждержавні союзи і альянси, вибудовуватися лідерство та співпраця в різних проявах — політичному, дипломатичному, технологічному, економічному. Новий європейський порядок денний — це не просто про зменшення викидів парникових газів чи відмова від пластику. Це, в першу чергу, — про велику економічну трансформацію, що супроводжуватиме такий перехід. І зробить можливим комфортне життя в світі без викопного палива та двигунів внутрішнього згоряння.Ті, хто залишаться осторонь — програють. Виграють ті, хто гратиме в довгу та буде в авангарді змін, відтак — формуватимуть цю нову велику політику. «Ти за столом, або в меню», — як каже один мій знайомий. Важливо, щоб серед країн за столом із «зеленим меню» була й Україна. Виклики і можливостіМіжнародні фінансові інституції відмовляються фінансувати проєкти спрямовані на розвиток брудних видобувних галузей. Явні аутсайдери — вугільна галузь та теплова енергетика, що програють стратегічну конкуренцію зеленим джерелам енергії. В ЄС, попри наявність потужного національного «вугільного лобі» та залежності від вугільних електростанцій, країни закривають всі свої шахти (в кого вони є). Бельгія, Франція, Велика Британія та інші вже припинили або майже згорнули видобуток вугілля, навіть Польща пообіцяла закрити останню шахту в 2049 році.Викопне паливо, яке було двигуном Першої та Другої промислових революцій, не підходить для світу Четвертої. Потреби людства в енергії зростають і зростатимуть, але у планети просто немає стільки викопного палива. Та вона і не витримає тих викидів, що продукує технічний прогрес. Що буде зі світовою промисловістю видно на прикладі автомобільних двигунів: все жорсткіші урядові екологічні вимоги до викидів з поступовою забороною на в’їзд неекологічних автівок до європейських міст та містечок. Як приклад, саме із допомогою зеленого курсу, Німеччина хоче якщо не виграти, то, бодай, вирівняти ситуацію на ринках для свої автовиробників, які поки програють конкуренцію азійським та американським виробникам електрокарів та електробусів.Що вже казати про українську промисловість, яка часто застаріла, енерго- та ресурсоємна, застрягла в технологічному укладі кількадесятирічної давнини. Без модернізації їй просто не знайдеться місця у 21 столітті. Тут потрібна стратегія «інноваційної реіндустріалізації», яка поєднає промислову, економічну та екологічну політику для енергоефективної та високотехнологічної модернізації. Ті, хто вже інвестував у оновлення технологій, попри складний доступ до міжнародного фінансування та відсутність державної підтримки, обов’язково отримає конкурентні переваги, і не тільки на ринку ЄС.Заохочення і покарання для УкраїниЕкосфера — не «хатинка», в якій можна замкнутися по державних кордонах. Відтак, Європейський зелений курс міститиме систему «батогів і пряників».Про перші «батоги» вже відомо. Це так званий механізм коригування вуглецю на кордоні (carbon border adjustment mechanism — CBAM), реалізований, наприклад, у вигляді додаткового імпортного мита для товарів, виробництво яких залишає відчутний вуглецевий слід. За попередніми розрахунками галузевих експертів, додаткові платежі українських компаній при експорті в ЄС можуть зрости на майже 600 млн євро на рік. Під «батіг» потрапляють електроенергія, металургія, виробництво цементу, хімічна промисловість. Це — розплата для тих, хто виявиться неспроможним бачити за поточними власними інтересами більш широку перспективу. Звільненими від цього мита можуть бути країни, які доведуть сумісність свого кліматичного законодавства до європейських стандартів, або підприємства, що вже модернізовано за такими стандартами.Скажемо відверто, що механізм корегування вуглецю на кордоні – продуманий протекціоністський хід, щоб розвивати власну науку й інновації, та підтримати європейську промисловість, переклавши частину витрат на країни, які самі не заохочують національний бізнес до модернізації. Його проектували, щоб знизити залежність від енергоресурсів з РФ, запобігти переносу виробництв з ЄС в інші країни з менш суворими екостандартами (витоки вуглецю), та забезпечити рівну конкуренцію із щедро підтриманими державними субсидіями азійськими виробниками. Однак зараз розглядають для повсюдного запровадження, для всіх, навіть для країн, що є офіційними кандидатами на вступ у ЄС. Отже, можна буде виробити мегавати електрики та виплавити тисячі тон сталі, але вони виявляться надто дорогими на внутрішньому ринку ЄС через це додаткове мито. Не забуваємо про репутаційний ризик, що європейські споживачі будуть змушені віддавати перевагу країнам та постачальникам з більш низьким вуглецевим слідом.Саме для того, щоб мати можливість впливати на процеси, розробляти спільні проекти та мінімізувати потенційні загрози, Україна обрала стратегію «раннього долучення» до Європейського зеленого курсу. Про це йшлося на зустрічі прем’єр-міністра Дениса Шмигаля з Франсом Тіммермансом, профільним віцепрезидентом Єврокомісії. Обговорювали питання енергоефективності, справедливої трансформації вугільної галузі. А ще — участь України у водневих ініціативах, з приводу яких ЄС уже переживає справжню «лихоманку», розглядаючи «зелений» водень як замінник викопного палива для енергетики, авто- і залізничного транспорту, авіації та металургії. Важливо, що Україна має можливості для вироблення водню та його транспортування до ЄС через нашу газотранспортну систему.Про різні аспекту впливу на Зеленого курсу складений позиційний документ, який ми у серпні вже передали до ЄС і де Україна окреслила своє бачення щодо можливої участі та власні червоні лінії. Серед інших «пряників» раннього долучення — доступ на ринки, інтеграція в ланцюжки доданої вартості, спільні інвестиційні проєкти, доступні кредити та гранти. Наприклад в рамках 22 Саміту Україна-ЄС віцепрем’єрка з європейської та євроатлантичної інтеграції Ольга Стефанишина підписала дві еко-спрямовані угоди, які можуть розглядатися як «точка входу» в нову зелену політику ЄС. Це угода на 10 млн євро для заходів за програмою «Кліматичний пакет для стабільної економіки: (САSЕ) в Україні» для фінансування проєктів розвитку ресурсоефективної економіки України, стимулювання переходу до циркулярної економіки та скорочення викидів парникових газів. Та угода з Європейським інвестиційним банком (ЄІБ) на 300 млн євро для термомодернізації громадських будівель в Україні.Це — перші гроші, які отримає Україна в рамках нової екологічної політики ЄС. Їх можна розглядати як пробну інвестицію нового складу Єврокомісії, від ефективності використання якої будуть залежати фінансування подальших, набагато глобальніших, проєктів.Щоб у ЄС почули УкраїнуМи домовилися з європейськими партнерами про започаткування діалогу високого рівня Україна-ЄС з питання Європейського зеленого курсу та починаємо розробляти Дорожню карту, яка враховує Цілі сталого розвитку ООН до 2030 року та положення Паризької кліматичної угоди, до якої Україна долучилася у 2016 році. І це не просто «розмова» між посадовцями України та Євросоюзу. Це, по суті, політичний та юридичний майданчик, на якому обговорюються та формуються подальші практичні кроки. Виходимо з того, що Україна поділяє амбітний кліматичний порядок денний ЄС і готові рухатися в цьому напрямку, наразі — в темпі наших об’єктивних можливостей. Тоді Європейський союз, формуючи політику Зеленого курсу, має враховувати зобов’язання, що існують в рамках Угоди про асоціацію між Україною та ЄС та модернізаційні спроможності української економіки. Схожа помірковано-амбітна позиція і у Східноєвропейських країн, членів ЄС, але вони отримують величезну підтримку від фондів ЄС для трансформації своєї економіки, доступ до яким ми поки що не маємо.Наша дипломатія та українське лобі в ЄС має добре попрацювати, щоб мінімізувати вплив механізму коригування вуглецю на кордоні, та щоб інші нетарифні інструменти регулювання торгівлі не створювати додаткових перешкод для інтеграції українського бізнесу на ринок ЄС — як це і передбачено Угодою про асоціацію та зобов’язаннями в рамках СОТ. Євросоюз, що будується як континент без кордонів, не повинен вибудовувати «вуглецеві кордони» з тими країнами, які претендують на членство в ньому — має стати є нашою принциповою переговорною позицією.І для цього нам слід довести, що екологізація країні та зниження шкідливих викидів є нашим власним пріоритетом. Для цього треба приймати відповідне законодавство, а в бюджеті України мають гідно фінансуватись відповідні екологічні заходи, енергоефективний блок, розвиток зеленої енергетики. Бізнесу також треба більш уважно підійти до питання впливу на кліматичну зміну, а державі подумати про програми підтримки екологізації.Далі будеЗахист довкілля, боротьба зі зміною клімату та зелене відновлення від коронавірусу точно стане однією з головних тем у найближчі роки в рамках майбутніх самітів Україна-ЄС, контактів народних депутатів, бізнесу та експертного середовища.Послаблення або незастосування до українських виробників механізму корегування вуглецю на кордоні – проміжна тактична ціль, яка покаже правильність нашого складного руху до кліматично нейтральної України в рамках європейської інтеграції. А стратегічною метою України має розробка економічної стратегії українського зеленого курсу та досягнення кліматичної нейтральності у другій половині сторіччя, на що ми та майже всі інших країни світу зобов’язалися, підписавши Паризьку кліматичну угоду.І краще наш рух до кліматичної нейтральності буде відбуватися через енергоефективне та технологічне оновлення промисловості, а не деіндустріалізацію та втрату ринків збуту; через розвиток органічного землекористування, а не деградацію та спустошення земель через зміни клімату; через власне виробництво та збірку електроавтівок та зарядних станцій, а не імпорт вживаних неекологічних авто; через справедливу трансформацію вугільних регіонів та розвиток ВДЕ, а не постійне збільшення субсидій та проблеми для зелених інвесторів.Україні потрібно чітко сформулювати свої потреби, пропозиції та зобов’язання в рамках Європейського зеленого курсу. Які, з одного боку, покажуть, що ми «у грі», а з іншого — не стануть надмірним тягарем для національної економіки. Це і є одним із важливих завдань для уряду в найближчій перспективі.Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ

Интересное по теме